Про знищення ринку газу, загрозу монополії «Нафтогазу», про газовий баланс і Оператора ГТС.
А також про те, чому 9 млн споживачів враз опинились у постачальника останньої надії, про ціни і борги та багато інших важливих нюансів, — в інтерв'ю «ЕнергоБізнесу» голови Асоціації постачальників енергоресурсів АРТЕМА КОМПАНА.
— 13 вересня під час розгляду експертами ТСК Верховної Ради проблем «Нафтогазу», Ви сказали про негативний вплив монополії на ринок. Неочікувано було почути таке від людини, яка 16 років пропрацювала в монополії чи в компанії, яку багато хто вважав монополією.
— Хоча я довгий час пропрацював у монополії, моїм особистим вибором завжди був ринок, хто б що про мене не говорив. Мені вдавалося переконувати акціонерів бізнесів, в яких я працював (серед них — Дмитро Фірташ. — А.Є), що ринок відкриває більше можливостей, аніж монополія.
— Цитую Вас: «Такий сегмент, як газовий трейдинг, зараз перебуває на рівні 2009 року — практично повна держмонополія. Тільки тепер ще гірше — постачання газу населенню, бюджетній сфері, тепловикам забезпечує „Нафтогаз“ більш ніж на 80%».
— Щоб остаточно добити роздрібний та оптовий ринок, перетворити «Нафтогаз» на абсолютну монополію, достатньо ухвалити два рішення, які зараз перебувають на стадії обговорень: перше — затребувати від постачальників отримувати фінансову гарантію у системних банках, друге — вимагати від них створити страховий запас газу у розмірі 10%. Виконати ці вимоги практично неможливо. Але головне питання — що це дасть ринку та країні?
До початку повномасштабної війни з РФ промисловість споживала близько 1 млрд куб м/місяць. Якщо виходити з цього обсягу, то постачальникам потрібно створити страховий запас у розмірі приблизно 100 млн куб м (зараз постачальники в основному постачають газ лише промисловості. — А.Є.). Що таке 100 млн. куб м газу? Це добовий обсяг споживання газу країною взимку. Іншими словами, такий запас — це, по суті, нічого в масштабах країни. Але для ринку та постачальників це майже смерть.
По-перше, цей обсяг газу потрібно купити, до того ж на умовах передоплати. По-друге, промисловість розраховується за газ як правило по факту. Тобто гроші постачальника на якийсь час будуть заморожені. До того ж, зараз дуже важко взагалі працювати з портфелем юридичних осіб, оскільки дуже високий рівень неплатежів. За такої, як зараз, ціни газу промисловості простіше зупиняти виробництво, або переходити на якусь альтернативу газу.
— Фактично ринку газу в Україні зараз немає. Майже всі ринкові сегменти сконцентровані у «Нафтогазі». Тепер НАК фактично монополіст і, як наслідок, є причиною знищення ринку.
— Напевно, не один «Нафтогаз» винний у знищенні ринку. Останніми роками ми пройшли непростий шлях формування ринку газу. З моменту ухвалення Закону «Про ринок природного газу» ми поступово рухалися до відкриття ринку для всіх категорій — спочатку промисловості у 2015 року, потім населення у 2020 році. І досягли помітного успіху.
За оцінками Секретаріату Енергетичного співтовариства, за останні роки в Україні положення Закону «Про ринок природного газу», заснованого на найкращих європейських практиках, імплементовано на 83%. (Звіт Energy Community Secretariat «Ukraine country report 2021».).
Ми вже стояли на порозі наступного важливого кроку — відкриття ринку для підприємств теплоенергетики (ТКЕ, обсяг цього ринку до війни — близько 7 млрд куб м/рік!). Але, на жаль, восени 2020 року почала розгортатися енергетична криза в Європі, ціни на газ почали стрімко повзти вгору. Коли ціна зросла з 3 до 10 тис. грн/тис куб м, такого зростання в Україні злякалися, і реформа «посипалася».
Держава перейшла на ручне регулювання та запровадила прайскеп для постачання газу населенню. Далі почалася турбулентність із забезпеченням ресурсом: якщо держава запроваджує прайскепи, вона має дзеркально надати можливість постачальникам купити ресурс за обмеженою ціною. Довгими були, скажімо так, юридичні баталії між учасниками ринку та «Нафтогазом». Але ми дійшли згоди щодо контракту, і з травня 2021 року постачальники отримали доступ до ресурсу за обмеженою ціною. Це дозволило постачальникам зафіксувати ціну для населення на рік наперед. Згодом «Нафтогаз» запропонував постачальникам механізм балансуючої групи і ця конструкція якийсь час прожила.
Але після початку війни щодо ринку газу почали прийматися швидкі, необдумані рішення. Зокрема, Кабмін 29 квітня ухвалив постанову про новий механізм ПСО для постачання газу населенню (Постанова КМУ від 29 квітня 2022 р. № 489 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов’язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу»), який мав запрацювати з 1 травня 2022 р.
Це рішення Уряду стало «вбивчим» для ринку та початком переходу до повної монополії «Нафтогазу» у секторі постачання газу населенню. До цього НАК за згодою Уряду монополізував постачання газу бюджетним організаціям, запропонувавши їм газ за «соціальною» ціною 16 тис. грн/тис куб м, ТКЕ так і залишилися вотчиною «Нафтогазу». Плюс до них «приєднали» ТЕЦ, які раніше мали змогу купувати газ на ринку для виробництва електричної та теплової енергії.
Було очевидно, що умови ПСО, які написав Уряд, не зможе виконати жоден постачальник. Перша з таких умов — постачальники мали за кілька днів взяти у банку фінансову гарантію на свій обсяг постачання. І це в умовах війни, коли банки самі не розуміли, куди рухатиметься ситуація, а частина з них взагалі заморозила всі операції. Виконати цю умову було практично неможливо!
Друга умова — постачальники мали забезпечувати збір платежів з населення за результатами кожного місяця постачання щонайменше у 90%. При тому, що з лютого рівень платежів за газ упав до 50−55%. 12 млн людей взагалі виїхали з країни. У багатьох впала платоспроможність.
Ще однією невиконуваною умовою була вимога погасити старі борги постачальників перед «Нафтогазом», які накопичилися за 2015−2020 рр. Але навіть у період, коли діяв попередній варіант ПСО, рівень розрахунків споживачів у середньому становив 92−93%. І аж ніяк не 100%. Крім того, борги за цей період мають бути врегульовані Законом № 1639.
Все це призвело до того, що ринковим залишився лише невеликий сегмент юридичних осіб. Тільки у цьому сегменті постачальники ще якось можуть працювати. Але навіть по юрособах виникають питання — то кажуть, що треба дати пільговий газ виробникам хліба, то молочникам, то цукровим заводам… У такий спосіб може зникнути останній ринковий сегмент.
— Якими можуть бути наслідки?
— Тут дуже важливо розуміти стратегію держави. Якщо держава каже, що нам потрібна «соціальна» історія і жодного ринку не потрібно, — це один підхід. Якщо ж держава скаже, що ми все ж таки рухаємося до європейських правил й цінностей і наша мета — розбудова ринку, — це інша вже історія.
Зрозуміло, в умовах війни держава може і повинна ухвалювати певні стабілізуючі рішення. Але це не означає, що треба вбивати рештки ринку. Можливо, навпаки, їх треба підтримати?
Як приклад одного з таких рішень — я і раніше вважав і зараз вважаю неправильним, що «Укргазвидобування» продає весь свій ресурс «Нафтогазу», а той вже продає його учасникам ринку. На мою думку, логічно було б, щоб «Укргазвидобування» продавало свій ресурс самостійно через біржу чи двосторонні контракти.
— Не лише Ви так вважаєте. Поясніть, що це дасть ринку?
— Чому на Україну мають так сильно впливати коливання ціни на TTF та інших хабах Європи? Адже у нас є внутрішній продукт, а отже має бути внутрішня ціна на нього. Видобуток газу в країні становить 20 млрд куб м/рік, а споживання зі зрозумілих причин зараз впало на 30%. Враховуючи запаси у ПСГ, цього ресурсу буде достатньо для забезпечення всіх категорій споживачів в країні.
Навіть за умови скорочення видобутку «Укргазвидобування» має ресурс для виходу на біржу, як і приватні видобувні компанії. Якби всі вони вийшли на біржу зі своїм ресурсом, ми могли б сформувати свою внутрішню ціну та прив’язати ренту для видобувних компаній до цього індикатору, а не до європейських хабів.
Держава при цьому могла б залишатися маркет-мейкером для учасників ринку і впливати ринковими інструментами у тих випадках, наприклад, якщо є якісь спекулятивні коливання ціни. Але вся ця конструкція не працюватиме, якщо НАК викуповуватиме весь газ «Укргазвидобування».
— Ви згадали про борги між учасниками ринку газу та про те, що ці борги будуть врегульовані Законом. Який обсяг боргів потенційно може бути врегульований?
— Питання врегулювання боргів — це, насамперед, питання стабілізації фінансового стану самого «Нафтогазу» та можливість отримання компанією позик, у тому числі для закупівлі газу. Це питання на 240 млрд грн. Першим етапом планується врегулювати орієнтовно борги на 110 млрд грн.
У цьому обсязі борг операторів ГРМ становить близько 45 млрд грн, а постачальників десь 40 млрд грн. Ще є борги між «Нафтогазом» та Оператором ГТС, включаючи недоотриману вигоду «Нафтогазу» та інше. Є питання по постачальнику «останньої надії», які виникли протягом цього року. Ну і ключовий момент — це воєнні втрати. Ми вже тривалий час не можемо дочекатися від міністерства порядку визначення воєнних втрат.
— Насторожує, що у «військові втрати» впишуть усі, включаючи величезну кількість «надутих» боргів.
— Ця проблема активно обговорюється. У нас є своє бачення та напрацювання, як ці втрати мають рахуватися. Ще немає спільної позиції. Але рішення — за Урядом.
— Чим зараз займаються члени Асоціації постачальників енергоресурсів? Як так вийшло, що 70% від усього ринкового портфеля побутових споживачів, які були у членів вашої Асоціації, раптом опинилися у постачальника останньої надії? Споживачі, не знаючи про зміну постачальника, заплатили попереднім постачальникам, а «Нафтогаз» знову виставив їм рахунки за той самий газ.
— Як я вже сказав, Уряд ухвалив рішення про запровадження нового механізму ПЗГ (ПСО) лише 29 квітня, тобто за два дні до переходу на нові умови. Сам текст документа постачальники побачили лише 30 квітня. Формально постачальникам дали два тижні - до 15 травня — на підготовку до переходу на нові правила. Звісно ж, що за два дні неможливо було отримати фінансові гарантії від банків, тим більше на такі величезні суми. Неможливо також було виконати і другу умову — за такий короткий термін забезпечити розрахунки з «Нафтогазом» за поставлений за попереднім контрактом ресурс. Без виконання цих вимог укласти контракт із «Нафтогазом» на закупівлю газу було неможливо.
Загалом абсурдна історія, сама постанова була абсурдна, адже виконати її ніхто не міг. І це було зрозуміло від початку. Асоціація неодноразово брала участь у різних нарадах, ми писали листи до Офісу Президента, до Міненерго, «Нафтогазу». Збиралися, радилися, обговорювали.
«Нафтогаз» був непохитний. Уряд у якийсь момент, ближче до кінця травня, пообіцяв, що в постанову внесуть поправки, які дозволять постачальникам укласти нові контракти з «Нафтогазом». Але цього не сталося.
В результаті Міненерго довелося «відіграти назад» цілий місяць постачання та заднім числом перевести всіх побутових споживачів на постачальника «останньої надії» (ПОН). Ця колізія призвела до того, що частина споживачів заплатила старим постачальникам, а потім отримала повторні рахунки вже від «Нафтогазу».
Ключовим питанням при переведенні споживачів була передача абонентської бази. Щоб не спровокувати ще більшу кризу, всю інформацію було передано до «Нафтогазу». Якби ми цього не зробили, настав би цілковитий хаос.
— Бізнес постачання — це не лише клієнти, це ще й відділення у регіонах, люди, які там працюють. Багато з них буде звільнено?
— Будуть масові скорочення, і вони вже почалися. Тільки компанії-члени нашої Асоціації, нажаль, змушені звільнити понад тисячу працівників у регіональних відділеннях.
— Ви віддали «Нафтогазу» абонентську базу як іграшку, за яку він так довго боровся… Але виходить, що отримавши майже весь ринок та базу клієнтів, «Нафтогаз» реально не знає, що з цим робити?
— Коли відкривався ринок газу для населення, я чітко розумів навіщо «Нафтогазу» потрібна була база клієнтів. Вона дозволила б їм провести певну роботу зі споживачами і перетягнути частину клієнтського портфеля до себе, використовуючи різноманітні більш-менш ринкові інструменти.
У нас із Андрієм Коболєвим, попереднім головою НАКу, з цього приводу було багато дискусій. Він говорив, що ми, постачальники, мовляв мали віддати частину клієнтів, натомість я говорив, що «Нафтогаз» мав би віддати частину ресурсу «Укргазвидобування» для вільного продажу його на біржі. Адже які можуть бути ринкові відносини, якщо «Нафтогаз» і клієнтів забере і видобуток не віддасть у ринок?
Обговорювався варіант використання бази клієнтів для нарахування монетизованої субсидії. Я виступав за те, що потрібно створити загальну абонентську базу в масштабах країни — і по споживачам газу, і по електроенергії. Ми пропонували об'єднати ці бази та запровадити єдиний EIC-код, і вже до нього підв'язати монетизовану субсидію для всіх комунальних послуг загалом.
Все це можна було зробити б у дуже спрощеній формі через «Дію» в онлайн форматі, або через ЦНАПи та центри «Готово» — в офлайн форматі.
— Це могло суттєво допомогти, насамперед споживачам.
— Звісно. Тому ми теоретично були не проти передати нашу базу, але ж не «Нафтогазу». Він не може бути суб'єктом для консолідації всіх даних. Цей проект мав розгортатися окремо, наприклад, на базі Мінсоцполітики. Щоправда, поспілкувавшись із Мінсоцполітики, ми зрозуміли, що це міністерство не має консолідованих даних із регіонів. То була одна проблема.
Інша проблема, яка не стосувалася ані енергетики, ані комунальних послуг, — це доходи громадян. Для того, щоб коректно розрахувати субсидію, зрозуміти чи може людина оплачувати комунальні послуги, необхідно легалізувати її доходи. Ось це реальна проблема.
Але ж комусь було вигідно вигадати міф про базу, і про те, що ми її не віддаємо.
— Про це так наполегливо і довго говорили, не дивно, що багато хто повірив.
— Це була зручна «страшилка», щоб виставляти постачальників у негативному світлі.
— Але ось «страшилка» лопнула, як мильна бульбашка, проблеми абонентської бази більше немає, але й толку немає.
— Насправді ідея створення єдиної бази даних щодо споживачів десь ще живе. То Міненерго, то Мінрегіон періодично активізуються у цьому питанні. Хоча я вважаю, що ця єдина база має бути створена, швидше за все, на базі Мінсоцполітики.
— Повернімося до ринку. Який у вас зараз обсяг продажу газу?
— Асоціація не торгує газом. Ми займаємось питаннями ідеології. Я зараз не займаюсь безпосередньо бізнесом.
— Але ж будь-яка асоціація — це легальне лобіювання бізнес-інтересів її учасників, тому й запитаю. У нас просто ще немає цивілізованого закону про лобізм.
— Нехай так.
— Поговоримо про запас газу, який уряд вимагає сформувати від «Нафтогазу», як то кажуть, на випадок атомної війни, і на що НАК вимагає гроші з бюджету для закупівлі газу у приватників і чомусь особливо наполягає на імпорті.
— Баланс країни та баланс самого «Нафтогазу» — це різні поняття! «Нафтогаз» (АТ «Укргазвидобування», який на 100% належить НАКу — А.Є.) видобуває близько 12 млрд куб м/рік, а портфель клієнтів по «соціальному» газу більший за цей обсяг. Тож компанії потрібно докупити ресурс. Це було зрозуміло ще у травні. НАК міг весь цей час виходити на ринок, викуповувати ресурс внутрішнього видобутку у приватників. Але компанія не мала на це грошей. Це одна проблема.
Іншою проблемою стало закриття експорту. Ми пропонували, що незважаючи на війну, країна має гарантувати, що газ європейських компаній, який буде завезений до країни, може бути вивезений з неї. Наприклад, як це було раніше у рамках режиму митного складу. Тоді це дало б можливість приватному українському видобутку експортувати газ, а не лише продавати його на внутрішньому ринку. До цього додалася проблема зі ставками ренти, що перевищували ціни реалізації газу на внутрішньому ринку, що загалом призвело до дефіциту ресурсу.
— Заборона експорту в умовах війни — не ринкове рішення, але з метою національної енергобезпеки може бути виправданим. Тим більше, що мова йде не про такі вже суттєві обсяги. Цікавіше інше — хто мав стежити за балансом газу та відповідати за купівлю ресурсу, і чому цього не зробив?
— Хто юридично відповідає у нас за баланс газу в країні? Згідно із Законом «Про ринок газу» — Оператор ГТС. Оператор повинен дбати про те, щоб система була збалансована. Але лідерство у питанні балансу взяв на себе «Нафтогаз», який зараз відповідає за постачання газу соціальним категоріям споживачів.
І тут виникає ситуація, коли хтось приїжджає до європейських партнерів та просить у них грошей для забезпечення дешевим газом населення та тепловиків, і це виглядає щонайменше дивно. Якби до наших партнерів у Європі звернувся Оператор ГТС і пояснив, що для безпеки проходження опалювального сезону та підтримки транзиту до ЄС, йому потрібно докупити 800 млн куб м на свої ВТВ, і ще 1,5 млрд куб м газу на ВТВ для операторів ГРМ. Разом 2,3 млрд куб м. У такому випадку реакція партнерів України була б іншою. Приблизно стільки ж газу Уряд вимагав закупити.
То кому у нас не вистачає газу — населенню і підприємствам ТКЕ, чи Оператору ГТС?
— У цифрах зрозуміло. А що в грошах?
— Забезпечуючи «дешевим» газом соціальні категорії споживачів «Нафтогаз» рано чи пізно попросить компенсацію. Лише за один цей рік збиток НАК може становити 100−120 млрд грн.
— І так майже щороку… Повертаючись до майбутнього бізнесу постачальників, як гадаєте, постачальники колись зможуть повернути хоча б частину своїх клієнтів — фізосіб?
— Звичайно, постачальники ще захочуть поборотися за портфель фізосіб. Але щоб вони розуміли свої шанси та взагалі будували якісь плани, держава має оголосити, які будуть правила на ринку після закінчення війни — чи буде повернення до ринкової ідеології у роздрібному сегменті.
Адже сьогодні ми маємо тотальну монополію, у роздрібному сегменті ринок фактично знищений, оптовий сегмент також може завершити своє життя через рішеннями Міненерго щодо страхового запасу та фінансової гарантії. Але після закінчення війни на руїнах можна буде все відбудувати, головне розуміти, куди держава планує рухатися.
Я вважаю, що Україна до війни показала непогані результати по реформуванню ринку. Нам справді є чим пишатися. Сподіваюся, ми не втратимо цього прогресу.
Джерело: ЕнергоБізнес